Советскую в Филипповскую. Опубликован список запорожских улиц к переименованию

logo
Советскую в Филипповскую. Опубликован список запорожских улиц к переименованию - главная фотография

Мэрия Запорожья опубликовала список улиц, подпадающих под закон о декоммунизации. Чтобы его выполнить, необходимо переименовать более сотни улиц, два сквера и три района.

В списке представлены и некоторые исторические названия улиц. В старой части города они появились еще до 1917 года и прихода большевиков – Базарная (Анголенко), Собороная (проспект Ленина), Николаевская (Артема), Крепостная (Грязнова), Екатеринославская (Горького) и т.д. Однако в новой части исторические названия улиц также подпадают под закон – Энгельса (Ногина), Пролетарская (Руднева), Совнаркомовская (40 лет Советской Украины).

Однако большинство улиц, требующих переименования ранее других названий вообще не имели. Их предстоит назвать заново.

Напомним, что в Запорожье находится на сегодня самый высокий в Украине памятник Ленину. Все попытки его свалить или цивилизовано демонтировать на сегодня провалились. 

 

№ з/п

Район

 

Назва вулиці,

що підлягає перейменуванню

 

Історична довідка

Історична назва

(якщо є відомості)

1

Ж

вул. Анголенка

          Анголенко Олександр – уродженець міста Олександрівськ (нині Запоріжжя). Член підпільного групи партії більшовиків на заводі авіадвигунів, далі член міського комітету РСДРП(б), командир місцевого загону Червоної гвардії. Активний учасник встановлення радянської влади в регіоні. Загинув у 1920 р. під час бою з махновцями (за іншою версією – з білогвардійцями).

Базарна

2

Ж

вул. Артема

          Артем (справжнє ім’я – Сергєєв Федір Андрійович) – російський більшовик, активний учасник встановлення радянської влади в Україні протягом 1917-1920 рр. Один з керівників збройних формувань радянської Росії під час війни проти Української Народної Республіки. Ініціатор проголошення та голова Ради народних комісарів Донецько-Криворізької Республіки, створеної для розчленування та поступової окупації території України. Брав участь у організації та здійсненні «червоного терору». . Член РСДРП з 1901 р., один із засновників Донецько-криворізької республіки.

Ніколаєвська

3

Л

вул. Андросова

          Андросов Михайло Васильович  – учасник радянського партизанського руху, комсомольський діяч, письменник. 1938 – лаборант механічної лабораторії Запорізького заводу "Комунар". 1939–1941 – завідувач відділу Запорізького обкому комсомолу. З жовтня 1942, після закінчення Саратовської спецшколи ЦК ВКП(б), у партизанському об’єднанні С.А. Ковпака. Помічник комісара з комсомольської роботи. З травня 1944 – заступник командира з комсомольської роботи 1-ої Української партизанської дивізії. 1944–1954 – секретар Запорізького обкому ЛКСМУ. 1954–1958 – секретар Сталінського райкому КПУ м. Запоріжжя.

Садова

4

 

вул. Анрі Барбюса

            Барбюс Анрі (1873-1935) – французький журналіст, письменник, громадський діяч в міжнародному комуністичному русі. Член Французької комуністичної партії з 1923 р. Автор антивоєнного роману “Вогонь”. Критикував капіталістичну експлуатацію і буржуазну цивілізацію, пропагував процеси будівництва соціалізму СРСР, апологет діяльності Сталіна.

 

5

Ш

вул. Бабушкіна

           Бабушкін Іван Васильович – професійний революціонер-більшовик, соратник В.І.Леніна, учасник революції 1905-1907 р. Виходець з Вологодської губернії. З 1894 р. брав участь у засіданнях марксистського гуртка під керівництвом В. Леніна. Організатор Катеринославського відділення РСДРП, кореспондент газети «Іскра». Один з керівників збройного повстання у м. Чита. Вбитий 1906 р.

Ставкова

6

К

вул. Баумана

          Бауман Микола Ернестович (1873-1905) – професіональний революціонер, в революційному русі з 90-х років. Член «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» з 1896 р. Член редакції підпільної газети «Іскра». 18 (31) жовтня 1905 р. під час робітничої демонстрації М. Е. Баумана вбито агентом охранки.

Канкринівська перша

7

Л

вул. Бакинських комісарів

        “Бакинські комісари” (“26 бакинських комісарів”) – революційні діячі Бакинської комуни, уряду, що діяв в Баку і його околицях в квітні-липня 1918 р. Увійшли в історіоографію своєю загибеллю в ніч на 20 вересня 1918 року, вони були розстріляні під Красноводськом по рішенню місцевої влади за здачу Баку турецько-азербайджанським військам.

 

8

Л

вул. Благоєва

         Дмитро́ Благо́єв Николов - засновник і керівник Болгарської комуністичної партії.   Підтримуючи зв'язки з російськими революційними організаціями, в тому числі з ленінською газетою «Іскра», Благоєв став першим пропагандистом ідей соціалізму в Болгарії.

Димитрова

9

Л

вул. Блюхера

          Блюхер Василь Костянтинович – російський більшовик, військовий. Командував партизанським загоном, згодом 30-ю стрілецькою дивізією під час громадянської війни на Південному Уралі. З 1920 р. на чолі 51-ї стрілецької дивізії воює на території України. Зіграв значну роль у захопленні Криму радянськими  військами та у встановлення влади більшовиків на Півдні України. У 1921 р. служив начальником Одеського гарнізону та командувачем радянських військ у Одеській губернії. 1938 р. репресований, помер у в’язниці.

Фрунзе

10

Х

вул. Будьонного

        Будьонний Семен Михайлович – виходець з Області Війська Донського, радянський воєначальник. З 1919 р. командував Першою кінною армією, що зіграла важливу роль у війні Української Народної Республіки та Радянської Росії 1919-1920 рр. Брав активну участь у встановленні влади більшовиків на Півдні України, зокрема захопленні Криму та переслідуванні колишніх союзників-махновців. Один з перших маршалів Радянського Союзу. Входив до складу Спеціальної військової присутності Верховного суду СРСР, що засудила до страти верхівки військового командування Червоної армії в 1937 р. Під час Другої світової війни – командувач Південно-Західним напрямом, Резервного та Північнокавказького фронтів. З 1943 р. – командувач кавалерією Червоної армії. Помер у1973 р.

 

11

Ш

вул. Боженка

          Боженко Василь Назарович – український більшовик. Член РСДРП(б) з 1917 р. У 1918 р. бере участь у Київському січневому повстанні на чолі загону червоногвардійців. Командир Таращанського полку, що воював у складі 44-ої стрілецької дивізії М. Щорса. Учасник боїв з армією УНР, захоплення Києва в лютому 1919 р. Загинув у 1919 р.

 

12

Ж

вул. Володарського

          Володарський Володимир (справжнє ім’я Гольдштейн Мойсей Маркович) – політичний діяч, російський більшовик єврейського походження, причетний до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій. З 1905 р. був членом єврейської соціалістичної партії «Бунд». З 1917 р. головний агітатор Петербурзького комітету партії більшовиків, член Всеросійського центрального виконавчого комітету. Відповідав за пропаганду та друк партійної періодики. Застрелений 1918 р.

 

13

Ш

вул. Войкова

  Войков Петро Лазаревич (13.08.1888 – 7.06.1927) - російський революціонер, радянський державний і партійний діяч,  дипломат. Член КП з 1903р., у 1917 — член Єкатеринбурзької ради та ВРК, у 1918 — комісар постачання Уральської області, один з організаторів вбивства царської сім'ї у липні 1918, брав участь у розстрілі і займався знищенням тіл убитих. У 1919 — в Наркомпроді, потім у Центросоюзі, з жовтня 1920 — член колегії Наркомзовнішторгу, з 1924 — повноважний  представник СРСР у Польщі, убитий білоемігрантом Б. Ковердою у Варшаві 7 червня 1927.

 

14

Ш

вул. Волочаївська

 

Передаточна

15

Л

вул. Вільгельма Піка

          Фрідрих Вільгельм Рейнхо́льд Пік— німецький комуніст, один  з засновників германської компартії, керівник германських більшовиків, видатний діяч Комінтерна. Вильгельм Пік став співзасновником Соціалістичної єдиної партії  Німеччіни  і з 1949 года до своєї  смерті в 1960 році був першим та єдиним президентом  ГДР.

Тельмана

16

К

вул. Гаврилова

         Гаврилов Іван Андрійович (1886-1940) -революціонер (з 1903); з 1913 р. на підпільній партійній роботі у м. Олександрівськ; голова Олександрівської профспілки будівельників (1917), голова Олександрівського підпільного парткому (1918), голова Олександрівського ревкому (1919), голова Запорізької ради профспілок (1922), нарком державного комітету України.

 

17

Ж,Ш

вул. Грязнова

          Грязнов Іван Кенсоринович – командувач 30-ї Іркутської дивізії імені Всесоюзного центрального виконавчого комітету. Воював у Першій світовій війні як прапорщик царської армії. З 1917 р. активний учасник більшовицького руху. Відзначився під час боротьби з білогвардійцями. Восени 1920 р. разом з 30-ю Іркутською дивізією був переведений до Катеринославської губернії й взяв участь у захопленні Криму. Надалі протягом 1920-1922 рр. виконував завдання з придушення махновського руху на Запоріжжі, входив до складу Запорізького губвиконкому. 1938 р. був розстріляний через звинувачення у підготовці військової змови.

Кріпосна

18

Ж

вул. Горького

          Максим Горький (А.М. Пєшков)– російський письменник, драматург, громадський діяч. Прийняв активну участь у революційних подіях 1905. Влітку 1905 вступ в  в Російську соціал-демократичну робочу партію. Приймав участь в організації першої більшовистської легальної газети "Новая жизнь", якою керував В.І. Ленін. Під час Грудневого збройного повстання у 1905 у  Москві забезпечував робочі дружини зброєю та грошима. В 1906 – за дорученням партії нелегально виїхав до Америки, де агітував в підтримку революції в Росії.  У 1915р.  - заснував антивійськовий журнал "Летопись". Лютневу революцію 1917 зустрів захоплено. Входив до складу "Особливої наради у справах мистецтва", був  головою Комісії з питань мистецтва при виконавчому комітеті  Петроградської Ради РСД.

Єкатеринославська

19

Л

провулок Гая

             Га́я Д(и)митрович Гай (справжнє ім'я Гайк Бжишкя́н(ц), арм. (1887—1937) — радянський воєначальник, Комкор, участник Громадянської війни. З 1903 року приймав участь у революційному русі. Член РСДРП з 1904 року. Після Жовтневої революції вступив в РКП(б). Навесні 1920 року командував 2-м Кавказьким кавалерійським корпусом  Південного фронту РСФСР. В 1922 році наркомвоєнмор Арменії. В 1924—1925 роках - начальник воєнного гарнізону Мінська. В 1933—1935 роках – профессор, начальник кафедри  історії війни та воєнного мистецтва в Військово- повітряній академії ім. Жуковського. У червні 1935 року був знятий з усіх постів, звільнений з армії, виключений з парії та був заарештований по звинуваченню в «створенні воєнно-фашистської організації в РККА». 15 жовтня 1935 року був  засуджений до 5 років таборів. 11 грудня 1937 розстріляний в ході кампанії массових репресій в РККА. Після смерті Сталіна - реабілітований.

 

20

З

вул. Готвальда

           Клемент  Готвальд - політичний діяч Чехословаччини, лідер Комуністичної партії Чехословаччини, прем'єр-міністр Чехословаччини і президент Чехословаччини.

          У 1921 став одним із засновників Комуністичної партії Чехословаччини, в 1921-1926 - редактор партійної газети і партійний функціонер в Словаччині, з 1925 - член ЦК партії, в 1926-1929 очолював Центральний політичний і пропагандистський комітет ЦК КПЧ, в 1929-1948 депутат парламенту , в 1929-1945 генеральний секретар КПЧ, в 1935-1943 секретар Комінтерну, в 1939-1945 один з лідерів чеського комуністичного опору (в Москві), у 1945-1953 голова КПЧ, в 1945-1946 віце-прем'єр, 1946-1948 прем'єр-міністр уряду Чехословаччини (уряди Національного фронту), 1948-1953 Президент Чехословаччини.

Послідовний сталініст. 

 

21

Х

вул. Гудименка

           Гудименко Петро Омелянович Народився 11 січня 1898 року в селі Попова Слобода Херсонської губернії (нині Сумська область, Україна). У радянській армії з 1918 року, учасник Громадянської війни, брав участь у боях проти німецьких інтервентів, білочехів, військ отамана Дутова, Колчака та еміра бухарського. У 1921 році закінчив Київську вищу об'єднану школу, в 1930 році закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе. З серпня 1937 року начальник штабу пункту ППО Баку. З грудня 1941 року командувач Закавказької зоною ППО, а з квітня 1943 року і до кінця війни командувач, військами Закавказького фронту ППО. В ході військових дій організовував протиповітряну оборону міст Баку, Махачкала, Грізний, Краснодар, Батумі та інших. Після закінчення війни на командних посадах у системі ППО СРСР. Пішов у відставку в 1949 році. Помер 21 березня 1953 року в Москві, похований на Ваганьковському кладовищі.

 

22

Ш

вул. Димитрова

          Димитров Георгій Михайлович (18.06. 1882 – 2.07.1949 ) - діяч болгарського і міжнародного комуністичного руху. Його називали «болгарським Леніним». 1902 року вступив до лав Болгарської робітничої соціал-демократичної партії (БРСДП), а 1903 року увійшов до її більшовицької частини — «тісних соціалістів». З 1909 року — член ЦК БРСДП (тісних соціалістів), яка 1919 року була перетворена на Болгарську комуністичну партію (БКП). У 1909–1923 роках — секретар Загальних зборів робітничої профспілки, організатор страйків. У 1913–1923 роках — депутат болгарського парламенту. 1921 року брав участь у роботі III конгресу Комінтерну й того ж року був обраний членом Центральної ради Профінтерну. У вересні 1903 року — один з керівників збройного повстання проти уряду Олександра Цанкова в Болгарії. За участь у збройному заколоті був заочно засуджений до смертної кари.

 

23

Ж

вул. Дзержинського

           Дзержинський Фелікс Едмундович – політичний діяч, причетний до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, голова Всеросійської надзвичайної комісії (рос. абревіатура «ВЧК») та Державного політичного управління (рос. абревіатура «ГПУ») протягом 1917-1926 рр. Народився 1877 р. у Віленській губернії Російської імперії. Брав активну участь у діяльності Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), зокрема в організації диверсій. У дореволюційний період провів близько 11 років на каторзі та засланні. З грудня 1917 р. очолив створену Надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією та саботажем, на яку було покладено функцію переслідування політичних противників більшовиків. Як керівник органів державної безпеки радянської Росії відповідав за організацію кампанії «червоного терору», одним з епіцентрів якої стали українські землі.

Олександрівська

24

Л

вул. Дніпродзержинська

          На честь міста Дніпродзержинськ

Піонерська

25

Л

вул. Дніпропетровське шосе

          На честь міста Дніпропетровськ

 

26

Л

вул. Дибенка

           Дибенко Павло Юхимович – уродженець Чернігівської губернії, член РСДРП. Командував загоном Червоної гвардії під час Жовтневої революції, брав участь у арешті генерала Петра Краснова. Очолював війська, що обороняли м. Нарву від німецької армії в лютому 1918 р. Здав місто без бою, за що був виключений з партії та відданий під суд. Влітку 1918 р. направлений в Україну, де став одним з командирів Української радянської армії. Зокрема очолював Першу задніпровську українську дивізію, до якої були тимчасово включені загони Нестора Махна та Ничипора Григор’єва, знищені згодом. Брав участь у придушенні Кронштадтського та Тамбовського повстань проти радянської влади, протягом 1928-1937 рр. командував військами Середньоазіатського, Приволжського, Ленінградського військових округів. Брав участь у репресіях проти вищого командного складу Робітничо-Селянської Червоної армії. Розстріляний у 1938 р.

Запорізька

27

Л

вул. Дем'яна Бідного

Дем’ян Бідний (справжнє ім'я Придворов Юхим Олексійович) – радянський поет. Член РСДРП з 1912 р. Працював агітатором, згодом почав писати вірші, що прославляли Леніна та Троцького. Протягом 1926-1930 рр. активно підтримував політику Сталіна, що дозволило отримати визнання та матеріальне забезпечення. У 1930 р. потрапляє в опалу, однак продовжує писати оди партії та вождю. Помер 1945 р.

Маяковського

28

Ж

вул. Дроб’язка

           Дроб'язко Василь Іванович – уродженець м. Олександрівськ. Народився 1900 р. (за іншими даними 1902 р.). Працював учнем токаря, згодом токарем на підприємстві «Катерининські залізничні майстерні» (нині Запорізький електровозоремонтний завод). Один з перших комсомольців міста. Воював протягом 1918-1919 рр. на боці більшовиків. Працював у складі Всеросійської надзвичайної комісії (рос. абревіатура «ВЧК») та брав участь у репресіях противників радянської влади у запорізькому регіоні. За офіційною версією, загинув навесні 1919 р. на станція Ворожба під час бою з білогвардійцями.

-

29

Ж

парк ім. Дроб'язка

 

30

К

вул. Енгельса

           Енґельс Фрідріх (1820-1895) – пролетарський революціонер, організатор і вождь міжнародного комуністичного і робітничого руху, друг і соратник К. Маркса, німецький філософ, один з основоположників марксизму, перший систематизатор та видавник творів Карла Маркса, історик, публіцист. В Україні 1958—1985 видано твори Маркса й Енгельса в 50 томах.

 

31

Ж

вул. Жовтнева

 

Тюремна

32

Х

вул. Жукова

           Жуков Георгій Костянтинович  7 серпня 1915 Жуков був призваний до армії Російської Імперії, був відібраний в кавалерію. Після навчання на кавалерійського унтер-офіцера в кінці серпня 1916 року потрапив на Південно-Західний фронт в 10-ий Новгородський драгунський полк. В Червоній Армії з серпня 1918 року. Вступив 1 березня 1919 року в члени ВКП(б). У Громадянську війну червоноармієць Георгій Жуков воював на Східному, Західному та Південному фронтах проти уральських козаків, під Царицином, з військами Денікіна та Врангеля. У травні-червні 1919 року в складі 1-ї Московської кавалерійської дивізії відправився на Урал, брав участь у боях з козаками в районі станції Шипово, в червні-серпні того ж року — в боях за Уральськ, потім в боях в районі станції Володимирівка та міста Николаевска. У вересні-жовтні 1919 року брав участь в боях під Царицином, потім між Заплавним та Середня Ахтуба (поряд з нинішнім р. Волзький), де був поранений осколками гранати. Після закінчення Рязанських кавалерійських курсів восени 1920 рокупризначений командиром взводу, потім ескадрону; в серпні 1920 року брав участь у боях з десантом Улагая під Екатеринодаром, в грудні 1920 — серпні 1921 року брав участь у придушенні селянського повстання на Тамбовщині («антоновщіна»). За участь у придушенні Антонівського повстання був нагороджений в 1922 році орденом Червоного Прапора. З кінця травня 1923 року Жуков вступив в командування 39-м полком 7-ї Самарської кавалерійської дивізії, В 1929 закінчив курси вищого начальницького складу РСЧА, з травня 1930 командував близько року 2-й бригадою 7-ї Самарської кавдивізії, яку очолював тоді Рокоссовський, далі служив в Білоруському військовому окрузі під командуванням І. П. Уборевича. Потім був помічником інспектора кавалерії Червона армія, командиром 4-ї кавалерійської дивізії (1933–1937), 3-го і 6-го кавалерійського корпусу, з липня 1938 — заступником командувача БВО. З 5 червня1939 року Жуков — командувач 1-ї армійською групою радянських військ в МНР. З червня 1940 року по січень 1941 року командувач військами Київського особливого військового округу (КОВО). 12 січня 1941 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Чернівецького сільського виборчого округу Чернівецької області.

 

33

 

вул. Желєзнякова

                Желєзняков Анатолій Григорович (1895-1919) – більш відомий як матрос Желєзняк -активний учасник Жовтневої соціалістичної революції, герой громадянської війни. Революційну діяльність почав з 1915 р. У дні Жовтневого збройного повстання командував загоном моряків, які штурмували Зимовий палац. На початку листопада 1917 р. разом із загоном балтійців виїхав до Москви на допомогу революційним робітникам. Пізніше брав участь у боях під Білгородом. Найбільшу популярність як особистість історичного масштабу отримав у зв'язку з розпуском Установчих зборів. Будучи начальником варти в Таврійському палаці, де проходило засідання, він за наказом Леніна розпустив Установчі збори (Декрет Радянського уряду про розпуск з'явився на добу пізніше).

 

34

Ж

вул. Ілліча

Ленін Володимир Ілліч (справжнє прізвище – Ульянов) – засновник Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), один з організаторів Жовтневої революції 1917 р., голова Ради народних комісарів Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки протягом 1917-1924 рр. Є вкрай неоднозначною історичною постаттю. Прихильники його діяльності відзначають виняткову роль В. Леніна у формуванні політичного ладу СРСР та велику спадщину суспільно-політичних творів. Образ Леніна відігравав центральну роль у радянській ідеології й культурі як «вождь світового пролетаріату».

          Після захоплення влади  7 листопада 1917 р. під керівництвом В. Леніна розпочалася підготовка до війни з Українською Народною Республікою. Її метою була ліквідація УНР та встановлення контролю над її територіями. 17 грудня 1917 р. В. Ленін особисто підписав «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» з погрозою початку бойових дій протягом 48 годин. Це стало відправною точкою для першої війни радянської Росії з УНР, у ході якої війська більшовиків захопили більшу частину української території. Для легалізації агресії було проголошено Українську Народну Республіку Рад (з 1919 р. Українська Соціалістична Радянська Республіка), повністю підконтрольну Раді народних комісарів РСФРР. Обставини встановлення влади більшовиків на території України у 1917-1921 рр. (військове вторгнення, опора на насильство і терор як головні методи встановлення влади, фактична відсутність підтримки серед місцевого населення, експорт моделі державного устрою та керівних кадрів з радянської Росії, експлуатація матеріальних та людських ресурсів країни на користь іншої держави) дають підстави стверджувати про воєнну окупацію Української Народної Республіки.

Благовіщенська

35

Л

площа Леніна

 

36

Ж,К,Л,О

проспект Леніна

вул. Соборна

37

Л

вул. Ульянова

Леніна

38

К

вул. Калініна

               Калінін Михайло Іванович (1875-1946) – відомий державний діяч, Всесоюзний староста, Герой Соціалістичної Праці (1944), учасник підпільного марксистського руху з 1899 р. Організовував видання нелегальних газет та здійснював агітацію на користь більшовиків. Брав активну участь у підготовці Жовтневого збройного повстання, делегат IV з'їзду РСДРП (1906), член Петербурзького комітету РСДРП (1911), кандидат у члени ЦК (1912).  р. очолював формально вищий орган радянської влади – Всеросійський центральний виконавчий комітет. Протягом 1926-1946 рр. був членом партійної верхівки – політбюро ЦК ВКП(б). Як номінальний голова СРСР брав участь у юридичному оформленні усіх практик тоталітарного режиму: масових репресій, голодоморів, знищенні свободи слова і совісті тощо. Помер 1946 р.

 

 

Володимирівська

39

Ш

вул. Карла Лібкнехта

            Карл Лібкнехт (13 .08. 1871-  15.01. 1919) - діяч німецького і міжнародного робочого і соціалістичного руху, один із засновників (1918) комуністичної партії Німеччини, належав до лівого крила марксистського ревізіонізму кінця ХІХ століття. Ревізуючи марксизм, представники лівого крила висували набагато радикальніші ідеї, ніж Маркс та Енгельс. Вони висунули теорію непримиренності класів, закликали до здійснення революції у світовому масштабі.

Чкалова

40

Ш

вул. Косигіна

Косигін Олексій Миколайович – політичний діяч СРСР другої половини 1930-х – 1970-х років. З 1939 по 1964 рр. працював в уряді Радянського Союзу: опікувався роботою легкої та харчової промисловості, очолював міністерство фінансів та Державний план. Протягом 1964-1980 рр. – голова Ради міністрів СРСР. Виступив автором так званих «косигінських» реформ, що передбачали підвищення самостійності підприємств та покращення механізмів економічних зв’язків. Це призвело до стрімкого економічного зростання в СРСР під час восьмого п’ятирічного плану. Виступав проти конфлікту з Китаєм та введення радянських військ до Афганістану. Водночас підтримував політику русифікації та асиміляції неросійських народів. Помер у 1980 р.

 

41

Ш

вул. Копьонкіна

             Копьонкін Іван Йосипович (1917-1942) - учасник партизанського руху на Україні в період Великої Вітчизняної війни 1941—1945, Герой Радянського Союзу (1942). З 1941 мешкав у м. Запоріжжя. На початку війни за завданням Запорізького обкому Компартії України сформував з робітників партизанський загін ім. С. М. Будьонного, що діяв на тер. Харківської, Полтавської і Ворошиловградської областей. Поранений в бою був схоплений фашистами й закатований.

 

42

Л

вул. Карла Маркса

             Карл Маркс – видатний німецький політичний мислитель, філософ, соціолог, громадський діяч, економіст, письменник, політичний журналіст. Історія кінця XIX-XX ст., соціальна думка цього періоду відчули на собі величезний вплив його ідей. Маркс виступив основоположником принципів історичного і діалектичного матеріалізму; у сфері економіки йому належить заслуга створення теорії додаткової вартості, в області політики він розробив теорію класової боротьби; разом з Ф. Енгельсом створив цілісне політичне, економічне, філософське вчення, назване в його честь марксизмом.

 

43

Л

вул. Коллонтай

           Олександра Михайлівна Коллонтай-російська революціонерка, державний діяч і дипломат. Надзвичайний і повноважний посол СРСР. Член ВКП(б) з 1915 року. У 1917-1918 рр. був наркомом державного піклування в першому Радянському уряді, що робить її першою жінкою—міністром в історії.

8 березня

44

Л

вул. Комінтерну

           Комуністи́чний інтернаціона́л (скорочено Комінте́рн— міжнародна організація комуністичних партій, яка керувалась Кремлем і знаходилась під повним контролем Іноземного Відділу НКВС (розвідка, спец-операції). Заснована 1919 року в Москві за ініціативи Володимира Ульянова, який оголосив «мертвим» Другий інтернаціонал після початку Першої світової війни 1914 року. 1943 року Сталін розпустив Комінтерн на вимогу союзників СРСР — США та Великобританії.

 

45

Л

вул. Кржижанівського

          Кржижанівський Гліб Максиміліанович — діяч революційного руху в Росії, радянський державний і партійний діяч; російський вчений-енергетик, академік і віце-президент АН СРСР, літератор; радянський економіст і економіко-географ, Герой Соціалістичної Праці; найбільш близький друг в. І. Леніна. Член ЦВК СРСР 1-7-го скликань, депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання, член ЦК ВКП(б) (1903-1905, 1924-1939).

          Кржижанівський Сигізмунд Доминикович — радянський письменник і драматург, філософ, історик і теоретик театру.

Жданова

46

Л

парк ім. Кірова

Кіров Сергій Миронович справжнє прізвище – Костриков) – радянський політичний діяч, член РСДРП з 1904 р. У 1919 р. очолює тимчасовий революційний комітет Астрахані, організовує придушення виступів робітників та розстріли церковних діячів. З 1920 р. стає членом Кавказького бюро ЦК РКП(б), з наступного року очолює Компартію Азербайджану (до 1926 р.). Сприяє становленню та закріпленню влади більшовиків на Закавказзі. Протягом 1927-1934 рр. працює в Ленінградській партійній організації. Входив до складу позасудової «трійки», що виносила розстрільні вироки. Його вбивство в 1934 р. стало приводом для розгортання в СРСР масових репресій.

 

47

К

вул. Крупської

            Крупська (Ульянова) Надія Костянтинівна (1869-1939) – професіональна революціонерка, радянський державний і партійний діяч, теоретик марксистської педагогіки, почесний член АН СРСР (1931), діяч міжнародного жіночого руху. Дружина і найближчий помічник В. І. Леніна. За деякими відомостями Н. Крупська (Ульянова) не підтримувала репресії Йосипа Джугашвілі (Сталіна), клопотала за репресованих СРСР, співпрацювала з анти-сталінською опозицією, передавала кореспонденцію свого чоловіка В. Ульянова (Леніна) для Лева Троцького, виступала за християнській похорон В. Ульянова проти муміфікації для мавзолею Леніна, і була отруєна за наказом Сталіна (Джугашвілі). Після смерті в 1939 році всупереч християнському звичаю поховання в Російській Православній Церкві влада застосувала кремацію; прах поміщений в урні в Кремлівську стіну на Червоній площі в Москві.

 

48

К

вул. Комсомольська

              Комсомол - (скорочення від Комуністичний союз молоді), повне найменування — Всесоюзний ленінський комуністичний союз. Комсомол був створений партією більшовиків для здійснення широкомасштабних дій. До двохсот тисяч комсомольців брали участь у боротьбі проти інтервентів і білогвардійців. Комсомол відігравав велику роль у виконанні поставлених партією завдань по відновленню народного господарства, індустріалізації і колективізації, за проведення культурної революції.

Дачна

ТЕМЫ:

Оставить свой комментарий: